Воєво́дство — назва адміністративно-територіальних одиниць у Речі Посполитої.

Військо Запорозьке Низове — козаки, які перебували на Запорозькій Січі разом із кошовим отаманом у XVI–XVIII ст. 

Реєстрове козацтво — частина українського козацтва, які наймалися до служби королю Речі Посполитої, за що отримували деякі привілеї.

Городове козацтво — козаки, які мешкали не на Січі, а в містах та селах, були найбільшою часткою козаків у XVI–XVIII ст. 

Запорозька Січ або Запорізька Січ — укріплений осередок де перебувало Військо Запорозьке Низове.

Старшина (козацька старшина) — військовий та адміністративний керівний орган (влада) козаків.

Кошовий отаман — виборна службова особа в Запорозькій Січі (XVI–XVIII ст.), яка зосереджувала у своїх руках найвищу військову, адміністративну і судову владу, очолював Кіш Запорізької Січі. 

Гетьман — керівник Війська Запорозького. Титул правителя держави (Гетьманщини) з 1648 по 1764 роки.

Клейно́ди — відзнака, атрибути й символи військової та цивільної влади й окремих військових і цивільних урядів. 

Украї́нська гре́ко-католи́цька це́рква (скорочено УГКЦ) — церква, яка утворилася через з'єднання католицької та православної церкви в одну, (Брестська унія 1596 р.).

Бра́тства — національно-релігійні громадські організації руських (українських і білоруських) православної та унійної шляхти та міщан у XVI–XVIII ст. Виникли на базі традиційних церковних братств при парафіяльних храмах. Займалися книгодрукуванням, підтриманням православної церкви й т. д. 

Полемі́чна література — церковні твори, де йшли дискусії про об'єднання православної та католицької церкви.

Фільва́рок — панський сільськогосподарський хутір, багатогалузеве господарство, орієнтоване на виробництво збіжжя на продаж, де використовувалася праця залежних селян (кріпаків), згодом — наймана. 

Кріпаки — це люди, що не мають своєї хати, нічого свого. Вони повинні все життя працювати на свого господаря. 

Панщина — форма визиску селянства, примусове виконання певного обсягу робіт на користь землевласника.

«Золотий спокій» — період 1638–1648 рр., коли не було значних повстань козаків. 

Національно-визвольна війна (Хмельниччина) — війна в 1648–1657 рр., мета якої було визволення руського (українського) народу від Речі Посполитої, яка насаджувала свою мову, віру, закріпатчувала та  принижувала українців.

Ві́йсько Запоро́зьке — 1) військово-політична організація з центром у Запорозькій Січі; 2) державне утворення Гетьманщина, що виникло під час визвольної війни Богдана Хмельницького в середині XVII століття на території Середнього Подніпров'я, Полісся, Брацлавщини і Запорожжя; 3) назва реєстрового війська в Речі Посполитій та Гетьманщині. 

Гетьма́нщина — українська козацька держава, яка виникла на теренах України внаслідок найбільшого козацького повстання в Речі Посполитій — Хмельниччини. 

Покозачення — соціальний процес переважно самовільного набуття козацьких прав представниками інших соціальних груп і верств українського соціуму, що наприкінці 16 – у 18 ст. становив одну із провідних тенденцій соціального розвитку.  

Руїна — період, коли Гетьманщину ділять інші держави та втручаються в її внутрішні справи. Період Руїни часто пов'язують з кінцем гетьманування Б. Хмельницького до гетьманування Івана Мазепи.

Великий згін — насильне переселення (депортація) мешканців Правобережжя на Лівобережну Україну організоване гетьманом Іваном Самойловичем у 1678–1679 роках.

Чигиринські походи — воєнні походи Османської імперії, метою яких було здобуття Чигирина. Юрій Хмельницький був використаний як лице походу.

Конститу́ція — основний державний документ (закон), який визначає державний устрій, порядок і принципи функціонування представницьких, виконавчих та судових органів влади, виборчу систему, права й обов'язки держави, суспільства та громадян.

Малоросія — назва українських земель, які охопллювали Лівобережжя та Київ, згодом і всі українські землі підвладні Російській імперії.

Малоросі́йська коле́гія або Перша Малоросі́йська коле́гія — колегія, що керувала українськими землями Російської імперії під час Глухівського періоду в історії Гетьманщини. Центральний орган російської адміністрації у Гетьманщині.

Зросійщення або русифіка́ція (також іноді росіянізація, змосковщення, помосковщення) — змушення переходу на російську мову, засвоювання російських звичаїв і культури, також сукупність дій та умов, спрямованих на зміцнення російської національно-політичної переваги в країнах, що опинилися у складі Російської імперії чи Радянського Союзу або перебувають у сфері її впливу, за допомогою переходу чи переведення осіб неросійської національності на російські мову й культуру та їхньої подальшої асиміляції.

Коза́цьке баро́ко або Украї́нське баро́ко — мистецький стиль, що був поширений на українських землях Війська Запорозького у XVII–XVIII століттях. Виник унаслідок поєднання місцевих архітектурних традицій та європейського бароко. 

Коза́цькі літо́писи — історико-літературні твори 2-ї половини XVII — середини XVIII століття, присвячені козацьким війнам. Цінні джерела для дослідження вітчизняної історії і важливі пам'ятки літератури. Мова більшості літописів — літературна, близька до народнорозмовної. 

Пала́нка — адміністративно-територіальна одиниця у період існування Нової Січі (1734–1775 роки), у центрі якої була власне паланка — слобода з невеликим укріпленням і козацькою залогою. 

Зимівни́к — тип поселення, поширений з найдавніших часів серед напівкочових жителів південноруських степів. Тип господарства, хутору поширений у запорізьких, чорноморських та у частини донських козаків, коли не було військових дій (особливо взимку). 

Нова Січ (Підпільненська Січ) — адміністративний і військовий центр запорозького козацтва в 1734–1775 роках, створений після повернення Війська Запорозького низового під російський протекторат у наслідку підписання Лубенського договору. Остання Запорозька Січ розташовувалася на великому півострові, що омивався річкою Підпільною (притока Дніпра). 

Задуна́йська Січ, Дунавецька Січ — козацьке військове формування на території Османської імперії XVIII–XIX століть. Виникло в нижній течії Дунаю після зруйнування російськими імператорськими військами Нової Січі й ліквідації Війська Запорозького Низового у червні 1775 року. Запорожці оселилися спочатку на лівому березі, а потім османська адміністрація переселила їх на правий берег. 

Гайдамака — народний повстанець, учасник гайдамацького руху на Правобережній (Західній) Україні.

Колії́вщина — козацько-селянське національно-визвольне повстання у Правобережній Україні у 1768–1769 роках. Спровоковане національним і релігійним гнітом правобережного українського населення в Речі Посполитій. 

Опришки — учасники українського селянського повстанського руху в Галичині, на Закарпатті, Буковині проти польської шляхти, молдовських бояр, угорських феодалів, згодом — також проти австрійської адміністрації. Діяли у XVI столітті – першій половині XIX століття. 

На́ція — це етносоціальна спільнота, об'єднана певною самоназвою, мовою, символами, географічним та етносоціальним походженням, історичною пам'яттю, комплексом духовно-культурних і політичних цінностей, усвідомленням своєї ідентичності (національною самосвідомістю).

Украї́нське націона́льне відродження — соціальний та політичний рух започаткований на території Російської та Австро-Угорської імперій, що виступав за визнання факту існування, національно-культурне відродження й становлення української нації з власною мовою, історією та культурою, один з національних рухів Європи ХІХ ст. 

Націона́льна іде́я — акумулятор прогресивних національних програм, політичних ідей, гасел, цінностей, рушій національного прогресу, основа національно-визвольних рухів, національної самосуверенізації. 

Масо́нство — релігійно-етичний рух, прибічники якого закликають до морального самовдосконалення. Масони — це члени духовно-етичних організацій «вільних мулярів». 

Промисло́вий переворо́т або промисло́ва (індустріальна) револю́ція — перехід від ручного, ремісничо-мануфактурного й доморобного до великого машинного фабрично-заводського виробництва.

Будителі — представники українського національного відродження на Закарпатті першої половини XIX ст.

Революція — швидка радикальна зміна всієї самостійної органічної або неорганічної системи, на відміну від еволюції, де зміни відбуваються поступово, у часі. Прикладами зазначених систем є суспільство, людина, наукові знання, засоби виробництва та ін. 

Революції 1848–1849 років (відомі під назвою «Весна націй» та «Весна народів») — низка революцій, що сталася в Європі у 1848 році. 

Романтизм — ідейний і художній рух у культурі кінця XVIII – першої половини XIX ст., в основі якого — духовне життя людини, воля творчої особистості, інтерес до національної культури та фольклору, ідеалізація минулого.

Класици́зм — етап розвитку національної архітектури, який існував з останньої третини XVIII ст. до середини XIX ст. Відбився також в літературі, створенні інтер'єрів і в ужитковому мистецтві. 

Київська козаччина — масовий селянський рух у Київській губернії та Чернігівській губернії 1855, спрямований проти національної і соціальної політики російського уряду в Україні. 

Зе́мства — виборні органи місцевого самоврядування (земські збори, земські управи) в Російській імперії та Російській Республіці (1917). 

Громадівський рух — напівлегальний безпартійний рух у другій половині ХІХ ст., представнки якого займалися громадською діяльністю.

Трудова еміграція — зміна місце проживання на тривалий або на постійний час зумовлене економічними причинами.

Коопера́ція — це форма організації економічної діяльності людей і організацій для спільного досягнення загальних цілей або задоволення потреб. Використовується також для позначення характеру економічних та політичних взаємин. 

Москвофі́льство — Москалофільська течія серед українського населення Галичини, Буковини та Закарпаття у 1850—1930-х. Західноукраїнські москвофіли мали проросійські мовно-літературні та суспільно-політичні погляди, обстоювали ідею національно-культурної єдності з російським народом, а пізніше — державно-політичну єдність із Росією. 

Українофі́льство — термін, що означає любов та/або приязнь до України та українців. Термін вживається переважно в політичному та культурному контексті. «Українофільство» та «українофіли» — це терміни, які вживаються аби підкреслити свою проукраїнську позицію, свою зацікавленість українською культурою, українською мовою та українською історією. 

Народо́вці, або українофі́ли — суспільно-політична течія серед молодої західноукраїнської інтелігенції ліберального напрямку, західноукраїнських українофілів, що виникла в 1860-х в Королівстві Галичини та Володимирії, Герцогстві Буковина та Закарпатті. Ідеологічно народовці були опонентами галицьких москвофілів. 

Радикалізм — духовна настанова та спосіб мислення, наслідком якого є рішуча дія, що послідовно і прямолінійно прямує до наміченої мети, відкидаючи будь-який компроміс. Радикалізм проявляється в різних сферах: політиці, філософії, етиці, релігії, тощо, як напрям, який повністю не погоджується з панівними поглядами. 

Політи́чна па́ртія — особлива громадська організація (об'єднання), яка прагне досягти мети, загальної для її членів шляхом отримання і здійснення політичної влади. Інструментом партії є оволодіння політичною владою в державі або взяти в ній участь через своїх представників в органах державної влади та місцевого самоврядування. У демократичних країнах політичні партії керуються інтересами своїх виборців. 

Нова ера — угода між українською та польською фракціями Галицького крайового сейму 1890 року. 

Мецена́т — багатий покровитель наук і мистецтв, особа, що безкорисливо матеріально підтримує розвиток культури, освіти, та будь-які інші аспекти гуманітарної сфери. 

Теа́тр корифе́їв — перший професійний український театр. Його було відкрито 1882 року в Єлисаветграді тодішньої Російської імперії (тепер місто Кропивницький у складі України), і в цей рік український театр відокремився від польського та російського. Засновником театру був Марко Лукич Кропивницький, що володів усіма театральними професіями. Після нього найдіяльнішим був Микола Карпович Садовський, що боровся за українське слово та український театр за часів їх заборони. 

Реалізм — художній метод у мистецтві, що ґрунтується на відтворенні дійсності. 

Модернізм — це філософський і мистецький рух, який поряд з культурними течіями та змінами виник через широкомасштабні та далекосяжні трансформації у західному суспільстві в кінці XIX — початку XX століть. Серед факторів, що формували модернізм, були розвиток сучасних індустріальних суспільств та швидке зростання міст, а потім реакції на жахи Першої світової війни. Модернізм також відкинув визначеність мислення просвітництва, хоча багато модерністів також відкидали релігійну віру. 

Відруб — земельна ділянка, що виділялася селянинові на правах особистої власності без перенесення садиби (житлового будинку та господарських споруд). В Україні широкого поширення не набула. 

Ху́тір — вид сільського населеного пункту, найчастіше однодвірного, де садибні та польові роботи виконувалися одноосібно чи групою споріднених або пов'язаних спільними господарчими інтересами людей.

Чорносотенці — збірна назва для низки російських монархічних й ультранаціоналістичних організацій, що виникли після революції 1905 року в Російській імперії. 

Стра́йк — організоване масове або часткове припинення роботи чи інша протидія нормальному (традиційному) перебігу виробничого процесу з метою домогтися виконання певних вимог. 

Загальне виборче право — принцип виборчого права, який визначає право особи (у більшості держав — громадян) обирати і бути обраним на виборах до представницьких органів або на виборні посади. 

Світова́ війна́ —  глобальне протиборство коаліцій держав із застосуванням засобів збройного насильства, що охоплює велику частину країн світу. 

Галицько-Буковинське генерал-губернаторство — тимчасова адміністративно-територіальна одиниця, створена урядом Російської імперії наприкінці 1914 року на завойованих російськими військами землях Галичини, Буковини і Посяння з центром у місті Чернівці. 

Мобіліза́ція — призов військовозобов'язаних на службу в діючу армію у зв'язку із запровадженням воєнного стану.

Евакуація — процес виведення населення і життєважливих ресурсів першої необхідності з території можливої загрози від катастрофи чи воєнного конфлікту. 

Автономізація — процес переходу залежних земель певної держави на автономні права.

Самостійники — течія, люди якої прагнуть самостійність (незалежність) держави.

Украї́нська Центра́льна Ра́да (УЦР), також Центральна Рада — спочатку український представницький орган політичних, громадських, культурних та професійних організацій; згодом, після Всеукраїнського національного конгресу — революційний парламент України, який керував українським національним рухом. Період дії: 4 (17) березня 1917 — 29 квітня 1918. 

Універса́ли Украї́нської Центра́льної Ра́ди — державно-політичні акти, грамоти-прокламації, які видавала Українська Центральна Рада для широкого загалу. Всього УЦР видала 4 Універсали, які визначили етапи створення Української держави — від автономної до самостійної. 

Генера́льний секретаріа́т — виконавчий орган Української Центральної Ради, що діяв з 15 (28) червня 1917 до 9 (22) січня 1918 року. За визначенням УЦР, «вищий революційний орган українського народу».

«Вільне козацтво» — добровільні військово-міліцейські формування в Україні в 1917–1918 рр., створені за територіальним принципом для охорони правопорядку та підтримки місцевої української влади, називали. 

Устано́вчі збо́ри — виборні збори представників народу, покликані виробити або змінити конституцію держави, і таким чином, на правовій основі оформити новий державний і суспільний устрій. 

Більшовизм (від більшовик) — революційна марксистська течія політичної думки і політичний режим, пов'язаний з формуванням жорстко централізованої, згуртованої і дисциплінованої партії соціальної революції, яка орієнтована на повалення існуючого капіталістичного державного ладу, захоплення влади і встановлення «диктатури пролетаріату». 

Курулта́й — у тюркських народів орган народного представництва, загальнонаціональний з'їзд, під час якого розв'язують найважливіші проблеми нації. Початково означав збори князів, пізніше збори народу. 

Директо́рія УНР — найвищий орган державної влади відродженої Української Народної Республіки, який діяв з 14 листопада 1918 року до 10 листопада 1920 року. 

Соборність — добровільне об'єднання певних об'єктів для спільних цінностей, цілей, інтересів тощо. В українській історії прикладом соборності є Акт Злуки Української Народної Республіки й Західноукраїнської Народної Республіки.

Отаманщина або Отаманія — наявність на певній території великої кількості партизанських загонів на чолі зі своїми отаманами (командирами), фактичної військової й політичної влади в умовах відсутності чи недостатньої міці централізованого апарату державної влади. Термін вперше був запропонований з метою опису історії Української Народної Республіки.

Воє́нний комуні́зм — назва внутрішньої політики більшовиків у 1918–1921 роках під час Громадянської війни. Основною ціллю більшовиків було утримання власної влади в країні та забезпечення Червоної гвардії та Червоної Армії продовольством та іншими необхідними ресурсами — в умовах війни, відсутності легітимної політичної влади та недіяльності звичайних економічних механізмів керування економікою та народним господарством. 

Черво́ний теро́р — насильницькі заходи, що здійснювалися більшовиками проти широких соціальних груп, які були оголошені «класовими ворогами», включно з робітниками та селянами, та звинувачувалися в «контрреволюційній діяльності». 

Інтерве́нція (лат. interventio — втручання) — у міжнародному праві насильницьке втручання однієї чи кількох держав у внутрішні справи іншої держави, спрямоване проти її територіальної цілісності, або політичної незалежності. У наш час такі цілі означають несумісність з цілями й принципами Статуту ООН. 

Чорткі́вська офензи́ва (іншими словами Чорткі́вський на́ступ) або Червнева офензива — історична назва наступальної військової операції Української Галицької Армії (УГА), здійсненої в період з 7 по 28 червня 1919 року. Вона була однією з найзначніших наступальних операцій, що здійснила Галицька армія під час польсько-української війни в Галичині 1918–1919. Близько 25 тисяч українських солдатів й офіцерів примусили відступити по всій лінії фронту 40-тисячну польську армію, добре озброєну та підсилену французами. І тільки зовнішні чинники та брак матеріально-технічного забезпечення врятували супротивника від воєнної поразки. 

Ки́ївська катастро́фа — події серпня 1919 року в Україні, епізод спільного походу Дієвої армії УНР та Української Галицької Армії (УГА) на Київ. Вперше спробу зайняти Київ катастрофою назвав Симон Петлюра, надалі цю назву використовують в українській історіографії. 

Автокефальна православна церква — це помісна православна церква, до юрисдикції якої належить певна територія, на якій не повинні діяти інші помісні церкви без згоди предстоятеля церкви. Нижчі права має автономна церква. Автокефальна церква не є ні ієрархічно, ні адміністративно частиною іншої православної церкви, а є самокерованою частиною Вселенської православної церкви. 

Тоталітари́зм — система державно-політичної влади, яка регламентує усі суспільні та приватні сфери життя людини-громадянина і не визнає автономії від держави таких недержавних сфер людської діяльності як економіка і господарство, культура, виховання, релігія 

Нова́ економі́чна полі́тика (НЕП) — економічна політика, яка проводилася в Радянських республіках починаючи з 1921 року. Запроваджена весною 1921 року на X з'їзді РКП(б), змінивши політику «воєнного комунізму», що насаджувалася під час окупації більшовицьким режимом територій Російської Імперії та інших територій, що стали залежними від Москви. Нова економічна політика мала на меті відновлення народного господарства і подальший перехід до соціалізму за рахунок тимчасової лібералізації ринку, поступок населенню у занятті дрібним бізнесом тощо. 

Кореніза́ція — політика залучення представників корінного населення радянських республік та автономій до місцевого керівництва та надання офіційного (а інколи — й панівного) статусу їхнім національним мовам. Проводилася у СРСР протягом 1920-х років, аж до 1932 року. Політика започаткована XII з'їздом РКП(б) у квітні 1923 року в Москві. 

Українізація — розширення суспільних функцій української мови, впровадження її до офіційного вжитку в державній, політичній, громадській і культурно-освітніх установах та організаціях у 20-х роках на території УСРР та в місцях компактного проживання українців в інших республіках СРСР. 

Індустріаліза́ція — історичний процес техніко-економічного переходу від аграрного до промислового способу суспільного виробництва, який проходить через машинну стадію виробництва товарів і послуг. 

П'ятирічка або П'ятирічний план — метод планування розвитку країн, що включає розробку цільових показників соціально-економічного розвитку на термін 5 років. 

Індустріалізація УРСР 1920–1930-х рр. — форсований процес будівництва промислових підприємств важкої й легкої промисловості на території Української СРР з кінця 1920-х років до 1941 р. Індустріалізація Української СРР кардинально змінила соціально-економічні процеси, а також, у великій мірі, менталітет українського народу в ХХ столітті.

Колективіза́ція сільського господарства в СРСР — створення великих колективних господарств на основі селянських дворів. Передбачалося, що результатом колективізації стане зростання виробництва сільськогосподарської продукції на 150%. Колективізація мала охопити майже всі селянські господарства, ліквідувавши «шкідливий буржуазний уплив» приватної власності. 

Репре́сії — каральні заходи, покарання, вжиті державними органами. Репресії — це комплекс заходів з арештів, розстрілів і переселення великих мас людей. 

Розкуркулення (в середовищі низки істориків «розселянення») — політична репресія, яку застосовували в адміністративному порядку місцевими органами виконавчої влади за політичними й соціальними ознаками на підставі постанови Політбюро ЦК ВКП(б) від 30 січня 1930 року «Про заходи щодо ліквідації куркульських господарств у районах суцільної колективізації». 

Закон «Про п'ять колосків» («П'ять колосків», «Колосќи», Закон «Про три колоски», Закон «7.8», Закон «7-8») — народна назва репресивного радянського закону часів Голодомору. Повна назва: Постанова ЦВК й РНК СРСР «Про охорону майна державних підприємств, колгоспів і кооперації та зміцнення суспільної (соціалістичної) власності» від 7 серпня 1932 року, звідси й одна з його назв згідно з календарною нумерацією дня й місяця. 

Голодомо́р 1932–1933 років — акт геноциду українського народу, організований керівництвом ВКП(б) та урядом СРСР у 1932–1933 роках шляхом створення штучного масового голоду. Голодомор відбувався через колективізацію в Україні й на Кубані у великих масштабах: від десятки загиблих в 1932-му, до мільйонів в 1933-му роках. Голодомор тривав в контексті Голоду в СРСР (1932–1933). 

«Чо́рні до́шки» — адміністративно-репресивний засіб колективного покарання, переважно використовуваним в Україні. Режим «чорних дощок» став одним із механізмів Голодомору, що був актом геноциду. Згідно з цим режимом, ЦК КП(б)У обкоми та райкоми партії вносили цілі райони, населені пункти, колгоспи, сільські ради на так звані «чорні дошки», що призначало блокування їх спецзагонами та військами, заборону виїзду населення за межі цих територій та вилучення всіх харчів, а також заборону торгівлі. 

Націонал-ухильництво — своєрідний ідеологічний штамп, негативна оцінка, що вживалася в агітаційно-пропагандистській роботі в СРСР і стосувалася тих членів компартії, які в теорії й практиці національної політики «переоцінювали, перебільшували значення місцевих особливостей». Змістовне наповнення поняття «націонал-ухильництво» не завжди було однаковим і змінювалося залежно від політичної ситуації. Проте «Н.-у.» завжди пов'язувалося з «дрібнобуржуазним впливом». 

Розстрі́ляне відро́дження (також Червоний ренесанс) — духовно-культурне та літературно-мистецьке покоління 20-х і 30-х рр. XX ст. в Українській СРР, яке дало високохудожні твори у галузі літератури, філософії, живопису, музики, театру, кіно та яке було знищене здебільшого під час великого терору. 

ГУЛАГ, ҐУЛАҐ, ГУТАБ, рідше ГУЛаг (рос. Главное управление исправительно-трудовых лагерей, трудовых поселений и мест заключения) — у СРСР у 1934–1956 роках підрозділ НКВС, який керував системою виправничо-трудових (офіційна назва у 1920-х роках — концентраційних) таборів. Для політичних супротивників більшовицького режиму були створені особливі місця ув'язнення («політізолятори»), а також — на початку 1920-х років — Управління Соловецьких таборів особливого призначення, що перебували у віданні органів державної безпеки ВЧК — ОГПУ.

Паспортна система (Паспортизація населення в СРСР) — заходи щодо документування, тобто обліку та легітимації з боку держави громадян. 

Геноци́д — цілеспрямовані дії з метою повного або часткового знищення груп населення чи народів за національними, етнічними, расовими або релігійними мотивами. 

Соціалісти́чний реалі́зм (скорочено соцреалі́зм, рос. Социалистический реализм) — термін, який закріпився у радянському мистецтвознавстві для позначення художнього методу та стилю, що панував у СРСР з 1930-х років і до кінця 1980-х, а також у країнах, які підпали під вплив СРСР після Другої світової війни. 

Осадництво — постулати про надання землі польським поселенцям на українських землях з'явилися в 1919 році. Їхніми мотивами було бажання винагородити зусилля вояків, зміцнити польську ідентичність на Східних Кресах і використати надлишок робочої сили, часто некваліфікованої, яка очікувалася після демобілізації 

Пацифіка́ція у Галичині — злочин проти людства, здійснений польською санаційною владою на українському населенні Галичини. Репресивні акції тривали у вересні — листопаді 1930 року за наказом Юзефа Пілсудського із застосуванням поліції та армії. Пацифікація супроводжувалась масовими арештами, побиттям та вбивствами людей, закриттям і руйнуванням українських установ у Галичині. Наслідком акції стала подальша значна радикалізація українського руху опору на західноукраїнських землях. 

Інтегральний націоналізм — політична течія, де творення нації є найвищою метою й може досягатися будь-якими засобами. Інтегральний націоналізм є провідною ідеологією Організації українських націоналістів (ОУН) до  1943 р.

Русинство — термін щодо людей, які перебували на території Закарпаття та вважали себе окремим народом.

Політична еміграція — добровільне чи вимушене переселення зі своєї батьківщини через політичні обставини.

Радянізація — насильницьке насадження на певній території норм економічного, суспільно-політичного та культурного життя, що було характерним для тоталітарного Радянського Союзу. 

План «Барбаросса» — кодова назва плану блискавичної війни Третього Рейху проти СРСР. План «Барбаросса» передбачав швидкоплинну військову кампанію з повним розгромом Червоної Армії та захопленням європейської частини СРСР по лінії Волга — Архангельськ (т. зв. лінія А—А). Незважаючи на початковий успіх німецьких військ, завершити операцію у встановлені терміни Вермахту не вдалось, війна переросла в широкомасштабну та довготривалу. 

Та́ктика спа́леної землі́ — метод ведення війни за допомогою знищення всього корисного, того, що може слугувати життєзабезпеченню або існуванню як військ противника, так і цивільного населення на території, яку може бути зайнято противником. До цього відносять знищення запасів харчових продуктів та врожаю, забруднення або отруєння джерел питної води, знищення інфраструктури — шляхів та засобів транспорту, техніки, будівель та житла, іноді навіть цілих міст. 

Новий порядок — політичний режим, який Третій Рейх хотів встановити на окупованих територіях. Встановлення Нового порядку почалося задовго до початку Другої світової війни, але було публічно проголошено Адольфом Гітлером у 1941 році. Окрім всього, Новий порядок передбачав створення пангерманської держави, яка базувалася на націонал-соціалістичній ідеології, що забезпечило б панування арійської раси, масивну територіальну експансію у Східній Європі, а також проведення плану «Ост».

План «Ост», Генеральний план «Ост» — "таємний" план уряду Третього Рейху з проведення освоєння земель Східної Європи і її німецької колонізації після перемоги над СРСР. Не був затверджений остаточно, від 1943 року його розробку було припинено. 

Голоко́ст у широкому значенні — цілеспрямована політика нацистського режиму на знищення етнічних і соціальних груп у Європі за ознакою їхньої расової, етнічної, національної належності, сексуальної орієнтації або генетичного типу як неповноцінних, шкідливих, у вузькому значенні – геноцид єврейського народу в часи Другої світової війни, внаслідок якого загинуло приблизно 6 мільйонів євреїв, Нацистською Німеччиною та її колабораціоністами протягом 1933–1945 років. 

Остарбайтери (нім. Ostarbeiter — «східні робітники») — німецький термін для означення осіб, які були вивезені гітлерівцями зі східних окупованих територій, переважно з Райхскомісаріата Україна, протягом Другої світової війни на примусові роботи до Німеччини. 

Концентраці́йний та́бір — для військовополонених і цивільних у воєнний час або у країнах з тоталітарним режимом. 

Колабораціоні́зм у широкому сенсі — співпраця населення або громадян держави з ворогом в інтересах ворога-загарбника на шкоду самій державі чи її союзників і участь у переслідуванні патріотів країни, громадянином якої є колаборант. У роки Другої світової війни колабораціонізм був явищем розповсюдженим — і мав місце практично в кожній окупованій країні.

Похідні групи ОУН — були створені ОУН («мельниківцями») та ОУНР («бандерівцями») з метою організації зі свідомих українців на українських землях органів місцевого самоуправління під час Другої світової війни. Організацією Похідних Груп ОУНР та їх керівництвом займався штаб на чолі з В. Куком (псевдо: Коваль, Леміш). Діяльністю ОУН на Наддніпрянщині керував Олег Кандиба (Ольжич). 

Українська народно-революційна армія, спочатку — «Поліська Січ», потім "УПА" — партизанська збройна формація, створена на Поліссі (Північна Україна) влітку 1941 року, в селі Немовичі Сарненського р-ну, що на Рівненщині. Отаманом Тарасом Бульбою було видано перший наказ про початок боротьби і створення повстанської армії. 

Банде́рівці — у вузькому сенсі послідовники лідера українського націоналістичного руху Степана Бандери та його ідеології; у пропаганді РФ та залежних від неї державних утворень — усі прибічники і захисники незалежності України.

Чорнопіджачники (чорна піхота, чорносвитники, піджачники, рос. чернопиджачники) — умовна назва піхотних підрозділів Червоної армії, які формували з цивільного населення окупованих Німеччиною територій після їх повторного захоплення військами СРСР. У бій чорнопіджачників відправляли не підготовленими, без належної амуніції та зброї. Наймасовіше їх використовували у 1943–1944 роках під час форсування Дніпра. 

Депортація — примусове переселення, вигнання чи висилка з постійного місця проживання або з держави окремих осіб чи народів. Застосовується як засіб кримінального чи адміністративного покарання. 

Український визвольний рух — національно-визвольний рух на етнічних українських землях у 1920–1950 роках, який мав за мету поновлення української незалежної держави. 

Відбудова — період СРСР, повоєнні роки, відбудова сільського господарства, важкої промисловсті та інших галузей виробництва.

Опера́ція «Ві́сла» (серед українців Польщі відоміша як акція «Вісла», пол. Akcja Wisła) — етнічна чистка, здійснена протягом квітня-липня 1947 року за рішенням партійного і державного керівництва СРСР, ПНР та ЧСР. Полягала у примусовій, з використанням військ (СРСР, Польської республіки, ЧСР), депортації українців з їхніх етнічних територій, — Лемківщини, Надсяння, Підляшшя і Холмщини, — на території у західній та північній частині польської держави, що до 1945 року належали Німеччині, так звані «Повернені Землі» з метою асиміляції українського населення під маніпулятивним приводом обмеження підтримки українського підпілля місцевим населенням. 

Операція «Захід» — каральна акція уряду СРСР проти УПА, примусова наймасовіша депортація населення Західної України (за винятком Закарпаття[1]), проведена 21 жовтня 1947 року. Одним із головних завдань операції було нейтралізувати український визвольний рух у Західній Україні, зокрема діяльність Української повстанської армії та тих хто їй співчував та допомагав.  

Ждановщина — це ідеологічна кампанія в СРСР, розгорнута у 1946–1949 рр. у галузі науки, літератури, культури та мистецтва, в ході якої були піддані нищівній критиці діяльність інститутів історії України та історії української літератури, творчих спілок, редакцій газет і журналів, видатних діячів української культури — письменників, композиторів, режисерів тощо. Наступ сталінізму очолив секретар ЦК ВКПб А. Жданов. Мета ждановщини в Україні — посилення контролю над творчими процесами в галузі культури, придушення національно-визвольного руху та будь-яких проявів української самостійницької ідеї. Наслідки: придушення паростків відродження української культури після війни; гальмування, розвитку науки, літератури й мистецтва в країні; обмеження свободи творчості; перетворення літературної критики на засіб утримання митців у рамках офіційної ідеології; ізоляція від надбань західної культури. 

Лисенківщина — політична кампанія з переслідування і шельмування групи генетиків, заперечення генетики і тимчасової заборони генетичних досліджень в СРСР (при тому, що Інститут генетики продовжував існувати). Отримала свою популярну назву за прізвищем Т. Д. Лисенка, який став символом кампанії. Кампанія розгорталась у наукових біологічних колах приблизно з середини 1930-х до першої половини 1960-х років. Її організаторами були партійні і державні діячі, а також діячі в галузі біології (видну роль, крім Т. Д. Лисенка, зіграв І. І. Презент) та інші. 

Космополітизм — ідеологія світового громадянства, що віддає пріоритет відчуттю приналежності людини до всього людства над всіма іншими соціальними зв'язками, загальнолюдським цінностям над культурними традиціями окремих держав, народів, націй. Космополітизм постає у вигляді різних соціально-політичних орієнтацій — від взаємодії та зближення народів до повного відкидання національної культури та патріотизму. Основною ідеєю космополітизму є створення світової держави або ж світової федерації держав. Людину, яка ідентифікує себе з ідеологією космополітизму або з якоюсь з його форм називають космополітом. 

Холодна війна — це стан конфлікту між країнами, який не передбачає прямих військових дій, а здійснюється головним чином за допомогою економічних і політичних дій, пропаганди, шпигунства чи посередницьких війн, які ведуть держави-сурогати. Цей термін найчастіше використовується для позначення американо-радянської холодної війни 1947–1991 років. Сурогати — це, як правило, держави, які є сателітами конфліктуючих сторін, тобто країни-союзники або країни, що входять до сфери політичного впливу однієї зі сторін. Противники в холодній війні часто надають економічну або військову допомогу, таку як зброя, тактична підтримка або військові радники, меншим країнам, які беруть участь у конфліктах з протилежною країною. 

Десталінізація — процес ліквідації та розвінчання культу особи й сталінської політичної системи, створеної радянським лідером Йосипом Сталіним. 

Культ особи — безмірне звеличення постаті, сліпе поклоніння, а іноді й обожнювання людини, яка займає найвище становище в політичній чи релігійній ієрархії, надмірне перебільшення заслуг, функцій і ролі лідера. 

Лібераліза́ція — у широкому тлумаченні під цим поняттям йдеться про пом'якшення державного або державно-бюрократичного тиску («контролю») на різні сфери суспільного життя: політику, економіку, право (в першу чергу це елементи правової держави — політичні та громадянські права, права людини), свободу слова та ЗМІ тощо. 

Політична реабілітація, більш правильно Кримінально-правова реабілітація — поновлення доброго імені, репутації несправедливо заплямованої або безпідставно звинуваченої людини. Також, відновлення в правах людини, стосовно якої скасовано судовий вирок. 

Хрущовська відлига — поширена, але неформальна назва періоду історії СРСР, що розпочався після смерті Йосипа Сталіна (друга половина 1950-х рр. – початок 1960-х рр.). Його характерними рисами були певний відхід від жорсткої сталінської тоталітарної системи, спроби її реформування в напрямку лібералізації, відносна демократизація, гуманізація політичного та громадського життя. 

Раднарго́спи (рос. совнархоз) — ради народного господарства, державні органи регіонального управління й планування господарства УРСР і СРСР, що існували в 1918–1931 і 1957–1965 роках. У травні 1957 року, після ліквідації 10 міністерств, раднаргоспи відновлено як територіально-планові органи управління економічно-адміністративних районів. В УРСР утворено 11, згодом 14 раднаргоспів, яким підпорядковано майже всі промислові підприємства, за винятком воєнних. 

Шістдеся́тники — назва покоління радянської та української національної інтелігенції з яскраво вираженою громадянською позицією, що ввійшло у культуру (мистецтво, літературу тощо) та політику СРСР у другій половині 1950-х — період тимчасового послаблення комуністично-більшовицького тоталітаризму та хрущовської «відлиги» (десталінізації та деякої лібералізації) і найповніше себе творчо виявило на початку та в середині 1960-х років (звідси й назва). Шістдесятники були внутрішньою моральною опозицією радянського тоталітарного державного режиму, серед них були політичні в'язні та «в'язні совісті», дисиденти. 

Дисиде́нтський ру́х у СРСР — громадяни СРСР, які в 1960-х – на початку 1980-х років відкрито піддавали сумніву й критикували офіційну комуністичну ідеологію та політику. 

Дефіци́т (лат. deficit — «не вистачає», «бракує») — нестача. 

Період застою чи Епоха застою (рос. Пери́од засто́я, Эпо́ха засто́я) — політична криза, що використовується для позначення одного з останніх періодів існування СРСР 1965–1985 рр.  

Розвинений соціалізм, Розвинутий соціалізм — радянська ідеологема, яка була вигадана та запроваджена у компартійній риториці з метою прикрити провал історичної програмної цілі монопольно панівної в СРСР КПРС — «збудови матеріально-технічної бази комунізму у СРСР до 1980 року». 

Номенклатура — назва, що характеризує сукупність посадовців різних рівнів, що мають певну владу й привілеї в державі.

Самвидав (рос. самиздат) — видавані поза цензурою (зокрема в СРСР) підпільні листівки, брошури, книжки й періодичні видання — один з виявів дисидентського руху в СРСР.

Тамвидав — книги, які завозилися різними людьми з-за кордону і поширювалися на території Радянського Союзу. 

Правозахисник — у широкому розумінні це кожна людина, яка сповідує філософію верховенства прав людини, висловлює власні думки, досвід і бачення світу у формі глобального усвідомлення важливості та беззаперечного дотримання прав людини як єдиної загальносвітової ідеології. У вузькому розумінні це експерт у сфері законодавства внутрішньодержавного та загальносвітового рівнів за напрямом Права людини, особа, для якої правозахисна діяльність є професією. 

Перебудо́ва (рос. перестройка) — загальна назва сукупності політичних й економічних реформ, що проводилися в СРСР у 1985–1991 роках. 

Гласність — політичний термін, що позначає політику максимальної відвертості (відкритості) у діяльності державних установ і свободи інформації. У вузькому сенсі, в сучасному слововживанні, основний компонент політики перебудови, яку проводив М. С. Горбачов у другій половині 1980-х років у СРСР і полягала в істотному ослабленні цензури й знятті існуючих у радянському суспільстві численних інформаційних бар'єрів.  

Плюралізм — це характеристика політичної системи суспільства, за якої соціальні групи мають можливість висловлювати власні позиції через своїх представників у політичних і громадських організаціях. Плюралізм передбачає різні позиції, погляди, що відображають різноманітність інтересів у суспільстві. Інтереси можуть бути суб'єктивними та інтерсуб'єктивними. 

Український національно-демократичний рух — українська політичний рух, що виступав за відродження України та її демократизацію.

Багатопарті́йна систе́ма (багатопартійність) — політична система, при якій може існувати безліч політичних партій, що теоретично володіють рівними шансами на отримання більшості місць у парламенті країни. 

Держа́вний сувереніте́т — верховенство держави на своїй території й незалежність у міжнародних відносинах. Верховенство держави означає дію в межах її території тільки однієї публічної влади, яка визначає повноваження усіх державних органів і посадових осіб, а також підлеглість цій владі всього населення території. 

Незале́жність — можливість приймати самостійні рішення, які підкоряються власним бажанням та інтересам і не потребують зовнішніх вказівок та наказів. Незалежність для держави — політична самостійність, відсутність підлеглості, суверенітет. 

Ринкові відносини — відносини та взаємозв'язок між продавцями та споживачами в торгівлі, сукупність взаємодій між продавцями, виробниками та покупцями.

Референдуми в Україні — спосіб прийняття електоратом (виборцями) рішення з конституційних, законодавчих чи інших внутрішньо- чи зовнішньополітичних питань шляхом відповіді на конкретно сформульовані запитання, на які можлива відповідь у формі «Так» або «Ні». 

Президе́нт — багатозначне поняття: 1) виборний голова, керівник установи, організації, товариства тощо; 2) голова держави в країнах з республіканською або змішаною формою правління. 

Корупція — негативне суспільне явище, яке проявляється в злочинному використанні службовими особами, громадськими і політичними діячами їхніх прав і посадових можливостей з метою особистого збагачення.  

Тіньова економіка — господарська діяльність, яка розвивається поза державним обліком та контролем, а тому не відображається в офіційній статистиці. «Тіньові» підприємства не перерозподіляють власних доходів до бюджетів та державних цільових фондів, вони не сплачують податків, збільшуючи власні прибутки. 

Олігарх — представник великого капіталу. Термін здебільшого використовується як аналог західного терміну «бізнес-магнат» для країн пострадянського простору та часто припускає окрім великих статків ще й значний політичний вплив. У більш загальному плані, олігарх — це «член олігархії; особа, яка є частиною невеликої групи, що тримає владу в державі». 

Помара́нчева револю́ція або Помаранчевий майда́н — кампанія протестів, мітингів, пікетів, страйків та інших актів громадянської непокори в Україні, організована й проведена прихильниками Віктора Ющенка, основного кандидата від опозиції на президентських виборах у листопаді – грудні 2004 року, після оголошення Центральною виборчою комісією попередніх результатів, згідно з якими нібито переміг його суперник — Віктор Янукович. Акція почалася 22 листопада 2004 як реакція на масові фальсифікації, що вплинули на результат виборів. 

Поліконфесійність — наявність багатьох релігій течій та конфесій у межах однієї країни (регіону, суспільства).

Євромайда́н (також Єврореволю́ція, Революція гідності) — національно-патріотичні протестні акції в Україні, передусім проти корупції, свавілля правоохоронних органів та сил спецпризначення, а також на підтримку європейського вектора зовнішньої політики України. 

Револю́ція гі́дності, або Револю́ція гі́дности (також Єврореволюція) — політичні та суспільні зміни в Україні з 30 листопада 2013 року до лютого 2014 року, викликані протестом громадян України проти протиправного розгону мирної акції студентів та громадських активістів, яка розпочалася 21 листопада 2013 року як спротив проти відходу політичного керівництва країни від законодавчо закріпленого курсу на Європейську інтеграцію та подальшою відмовою від цього курсу. Одними з головних причин протестів стали надмірна концентрація влади в руках Віктора Януковича та його «сім'ї», небажання народу України миритись із перетворенням країни не лише де-факто, але і де-юре на одну з колоній Росії. 

«Небе́сна Со́тня» — прийнята в Україні збірна назва загиблих протестувальників, які мали безпосередній стосунок до ідеї та акції Євромайдану (Революції гідності) у грудні 2013 — лютому 2014 року. 

Ане́ксія (лат. annexio — приєднання) — це насильницьке приєднання державою всієї або частини території іншої держави або нації в односторонньому порядку. За сучасним міжнародним правом анексія — один з видів агресії і спричиняє міжнародно-правову відповідальність. 

Сепарати́зм (від лат. separatus — відокремлення) — політика і практика відокремлення, відділення частини території (сецесії) держави з метою створення суверенної держави, дезінтеграцію країни, переходу до складу іншої держави (іредентизм) чи набуття статусу дуже широкої автономії. Загальне визначення сепаратизму є те, що це пропаганда стану культурного, етнічного, племінного, релігійного, расового, національного або гендерного відділення від ширшої групи. 

Антитерористична операція на сході України (АТО) — комплекс військових та спеціальних організаційно-правових заходів українських силових структур, спрямований на протидію діяльності незаконних російських та проросійських збройних формувань у війні на сході України. Увечері 12 квітня 2014 року рішення про початок операції було ухвалене Радою національної безпеки і оборони України і оголошено на наступний день, 13 квітня. Сама операція тривала з 14 квітня 2014 року до 30 квітня 2018. Після АТО на сході України була введена операція Об'єднаних сил (ООС). 

Тимчасово окупована територія України — частина міжнародно визнаної території України, на яку не поширюється фактичний контроль української влади внаслідок її окупації Росією під час російсько-української війни (спочатку в ході вторгнення в Крим, війни на сході, а згодом повномасштабного вторгнення). 

Кі́борг (скорочення від «кібернетичний організм») — біологічний організм, що містить механічні та електронні компоненти, котрі замінюють його органи й частини тіла, або доповнюють їх. 

«Кі́боргами» називають українських військових — учасників оборони Донецького аеропорту імені Сергія Прокоф'єва під час війни на сході України (26 травня 2014 — 22 січня 2015), в тому числі боїв навколо ДАПу та учасників проривів для надання допомоги захисникам. Усі вони були добровольцями. 

Волонте́рський рух допомо́ги украї́нським військовика́м — всеукраїнський волонтерський рух із забезпечення ресурсами українських військових (Збройних сил, Національної гвардії тощо), які з 2014 року стримують російську збройну агресію. Виник стихійно з початком військового конфлікту в різних регіонах України. Рух також має потужне крило на всій території України, яке допомагає вимушеним переселенцям із Криму та Донбасу.

Волонте́рство, або волонте́рська дія́льність — це особа, яка добровільно віддає свій час, енергію та навички для допомоги іншим або підтримки різних благодійних та громадських ініціатив. 

Люстрація — заборона діячам високого рангу, які скомпрометували себе, впродовж певного часу або пожиттєво працювати на державній службі. 

Громадя́нське суспі́льство — суспільство, в основі якого лежить розгалужена мережа незалежних від держави інституцій, об’єднань та організацій, створених самими громадянами для виявлення й здійснення різних громадських ініціатив, задоволення своїх суспільних потреб та обстоювання колективних інтересів.

Безвізовий режим між Україною та Європейським союзом — статус, що дозволяє громадянам України вільно перетинати міждержавні кордони країн Європейського Союзу без попереднього звернення до посольства для отримання дозволу, починаючи з 11 червня 2017 року. 

Екумені́зм — ідеологія та рух за співпрацю та взаєморозуміння між християнами різних конфесій.