Національно-визвольна війна (Хмельниччина) — війна в 1648–1657 рр., мета якої було визволення руського (українського) народу від Речі Посполитої, яка насаджувала свою мову, віру, закріпатчувала та  принижувала українців.

Ві́йсько Запоро́зьке — 1) військово-політична організація з центром у Запорозькій Січі; 2) державне утворення Гетьманщина, що виникло під час визвольної війни Богдана Хмельницького в середині XVII століття на території Середнього Подніпров'я, Полісся, Брацлавщини і Запорожжя; 3) назва реєстрового війська в Речі Посполитій та Гетьманщині. 

Гетьма́нщина — українська козацька держава, яка виникла на теренах України внаслідок найбільшого козацького повстання в Речі Посполитій — Хмельниччини. 

Покозачення — соціальний процес переважно самовільного набуття козацьких прав представниками інших соціальних груп і верств українського соціуму, що наприкінці 16 – у 18 ст. становив одну із провідних тенденцій соціального розвитку.  

Соціально-економічна причина Національно-визвольної війни українського народу середини ХVIІ ст. 

«Тутешні селяни заслуговують на співчуття. Вони мусять працювати власноручно й зі своїми кіньми три дні на тиждень на користь свого пана, а також сплачувати йому певну кількість ...хліба, багато півнів, курей, гусей і курчат перед Великоднем, Трійцею та Різдвом...»

Привід до Національно-визвольної війни 

Уся перша війна почалася через Чаплинського, який, попри те, що я мав привілей короля, відібрав у мене хутір, та ще мені погрожував смертю, і весь цей вогонь спалахнув через нього...» 

Корсунська битва, 1648 р.

«...недалеко відійшовши від Корсуня, на цьому згаданому шляху військо було розгромлене, а їх милості пани гетьмани [Микола Потоцький, Мартин Калиновський] і багато старшин взяті в татарський полон...»

Зборівська битва, Зборівський договір, 1649 р.

«Хмельницький, залишивши під Збарожем піше військо, з іншою частиною та з татарами вирушив на короля й непомітно підібрався до табору... На ранок знову розгорілася битва біля польського табору та біля Зборова...» 

«Лічби війська... дозволяє мати його королівська милість сорок тисяч Війська Запорозького ...усі уряди в Київському, Брацлавському, Чернігівському воєводствах... мають віддаватися шляхті віри православної...»

«Вимагаємо, як уже вище було згадано, щоби духовенства римської віри не було в Києві... Коронні війська до повного заспокоєння не мають іти в ці краї на постій, щоби це не порушило задумів, спрямованих до встановлення миру...»

Берестецька битва, Білоцерківський договір, 1651 р.

«А на його милість короля... ми не підносили рук, бо коли під Берестечком наше військо не зазнало милосердя його королівської милості, то мусили, як пану своєму, уступити... прагнучи вже дальшого миру...» 

«І ось зібрав Богун [гетьман наказний] своїх полковників на раду. Думали вони, як би вирватися з осади... На раді полковники вирішили навести через Пляшівку міст, переправити ним на той бік побільше війська, відігнати Лянцкоронського і дати змогу усьому козацтву вийти з облоги...»

«I тiльки трапилася нагода, що Хмельницький прислав послання з пропозицією про мир, як ляхи відразу прислали своïх посланцiв i пiдписали його. Ось статті цієї угоди. Вiйсько козацьк має складатися лише з двадцяти тисяч...»

«Війська реєстрового дозволяємо впровадити на двадцять тисяч, і це військо через гетьмана і старшину має бути зареєстроване у воєводстві Київському, нічого не займаючи із Брацлавського та Чернігівського...»

Молдавський похід після смерті Тиміша Хмельницького, 1653 р.

«Вельможний і милостивий молдавський господарю... Ті добрі відносини, що між нами були, і тепер трохи зіпсовано, треба ще більше зміцнити... Що наш син загинув.., то цього не можна повернути... Як і раніше, віритимемо один одному... Богдан Хмельницький, гетьман Війська Запорозького...»

 Переяславська, «Березневі статті», 1654 р.

«...Бачу зле, бо віддав Хмельницький всіх нас у неволю московському цареві... Сам із військом козацьким присягнув і місто Київ силою під мечовим покаранням до того привів, що присягли всі...»

«У чорнобильців, і тож дуже небагатьох, ґвалтом взяли присягу; тамтешні міщани нерадо прийнявши московитів, роз’їхалися по різних містах і містечках, не присягали і присягати не хочуть. Вони заявили, що швидше помруть, ніж будуть присягати московському цареві і твердо стоять на цьому...»

«Кияни теж цього були противні й не хотіли... присяги... Митрополит не дозволив присягати, й отець архімандрит, і все духовенство... Гадяцький і Брацлавський полки не хотіли зноситися з Богданом Хмельницьким»

«У Московщині панує найогидніше рабство. Там немає й бути не може нічого власного, бо все є власністю царя. Московські бояри титулують себе “рабами царськими”. Увесь народ московський є рабом. У Московії продають людей на базарі, як у нас худобу. Приєднатися до такого народу – це гірше, як скочити живим у вогонь...», — такими словами аргументував полковник Іван Богун свою позицію щодо недоцільності укладання «Березневих статей»

Союз козаків з Швецією та Трансильванією

«Найясніший князю Трансільванії, наш вельмишановний пане й друже. Не без особливої прихильності одержали ми листа вашої найяснішої величності.., де нас запрошують увійти в братський союз із найяснішим королем Швеції...»

«Наш підданий гетьман Богдан Хмельницький, майже поєднавши свої війська з угорцем Ракочієм, послав до Польської держави наказного гетьмана Антіна Ждановича, і Богуна, й інших начальників для спустошення...»

Про Богдана Хмельницького

«Військо наше розгромлено вщент... зрадник засновує нове князівство... Чернь, рада тому, що [він] оберігає її, відчиняє міста, уводить туди його як тріумфатора-переможця... Київ оголосив він своєю столицею... Орда стоїть проти нас... Воєводства Київське, Брацлавське, Чернігівське вважає своїми, погрожує Волині та Поділлю...»