ТЕМА 29. УКРАЇНА В ПЕРІОД ЗАГОСТРЕННЯ КРИЗИ РАДЯНСЬКОЇ СИСТЕМИ
Embedded Files
Політика СРСР під час кризи радянського ладу в середині 1960-х – на початку 1980-х рр. Рух дисидентів
У 1964 р. Микита Хрущов був відсунутий від влади. Новим керівником СРСР став Леонід Брежнєв, який був на посаді до 1982 р., на період його правління припав економічний «застій». Політика влади:
поява концепції «розвиненого соціалізму»;
посилення репресій проти інакомислячих;
проголошення керівництвом СРСР курсу на «зближення та злиття націй у “нову історичну спільноту — радянський народ”...»;
стрімка русифікація середньої та вищої освіти.
Керівником Комуністичної Партії України (КПУ) був Петро Шелест, який вірив у комуністичне майбутнє, але намагався відстоювати певну самостійність України. Петро Шелест у 1970 р. написав книгу «Україна наша Радянська», уривок з книги: «Кожний, хто живе на Радянській Україні, любить її, з гордістю говорить: “моя Україна”, “наша Україна”. І це цілком природно і закономірно. Тут ми народилися, виросли як громадяни, будівники комунізму...». За його керівництво було проведено першу хвилю масових арештів дисидентів у 1965 р. — це спричинило акції протесту в кінотеатрі «Україна», учасниками протесту були Василь Стус, Іван Дзюба, В'ячеслав Чорновіл та інші.
У 1968 р. Іван Дзюба опублікував книгу «Інтернаціоналізм чи русифікація?»
У 1972 р. відбулася друга хвиля масових арештів діячів антирежимного руху (дисидентів), у тому ж році першим секретарем ЦК КПУ став Володимир Щербицький, який був українофобом та посилював русифікацію.
У 1978 р. було опубліковано нову Конституцію УРСР, де влада офіційно юридично закріплювала однопартійність політичної системи та концепцію «розвиненого соціалізму».
Книга Івана Дзюби «Інтернаціоналізм чи русифікація?»
Василь Стус
Іван Дзюба
В'ячеслав Чорновіл
Питання ЗНО за документом
Правильні відповіді виділені жирним шрифтом
«...Відчувалася загальна потреба якогось “роз’яснення”, якогось виступу в цій справі [арештів]. Офіційні кола мовчали. Серед тих, хто багато в чому не погоджувався з офіційною національною політикою, не знайшлося кому виступити одверто, принципово й на всю широчінь питання. Тоді довелося взятися за цю справу мені. У вересні–грудні 1965 року я написав, а наприкінці того ж року надіслав на адресу Шелеста й Щербицького працю “Інтернаціоналізм чи русифікація?”, у якій звинувачував КПРС і КПУ в антидемократизмі та проведенні жорсткої русифікації під виглядом інтернаціоналізму».
1. «Працю», згадану в уривку документа, автор написав під впливом арештів
А) дисидентів.
Б) колаборантів.
В) остарбайтерів.
Г) номенклатурників.
2. Якою була реакція компартійного керівництва УРСР на згадану в документі «працю»?
А) початок цькування автора
Б) розгортання публічної дискусії
В) припинення зросійщення освіти
Г) виправдання судом заарештованих
3. Хто із зображених на фото діячів є автором наведеного уривку документа? (Правильна відповідь В)
Дисидентський рух. Утворення Гельсінської групи
Методи боротьби дисидентів:
«самвидав» — це один із методів боротьби дисидентів у СРСР й УРСР, що полягав у неофіційному виготовленні та розповсюдженні літературних і публіцистичних творів. Одним із найвідоміших самвидавів був «Український вісник» за редакції В'ячеслава Чорновола;
«тамвидав».
У 1975 р. СРСР підписав Заключний акт Наради з питань безпеки та співробітництва в Європі (Гельсінські угоди), де був розділ про права людини. У 1976 р. у Києві було утворено Українську Гельсінську групу (УГГ), яку очолив Микола Руденко. Учасниками та засновниками УГГ були В'ячеслав Чорновіл, Микола Руденко, Левко Лук'яненко, Петро Григоренко та інші. До УГГ потім доєднався Василь Стус. Діяльність УГГ:
ознайомлення широких кіл української громадськості з Декларацією прав людини;
сприяння виконанню статей заключного Акта з питань безпеки й співробітництва в Європі;
домагання того, щоби на всіх міжнародних нарадах... Україну як суверенну європейську державу й члена ООН було представлено окремою делегацією;
акредитування в Україні представників зарубіжної преси.
Особливістю правозахисного руху став Петро Григоренко, який був неформальним лідером руху кримських татар за повернення на історичну батьківщину. Петро Григоренко брав участь у створенні Української та Московської Гельсінських груп. Ще одним кримськотатарським дисидентом був Мустафа Джемілєв (з 1991 р. перший голова Меджлісу кримськотатарського народу).
«Український вісник»
Петро Григоренко
Монета з нумізматичної серії «Лідери правозахисного руху»
Питання ЗНО за документом
Правильні відповіді виділені жирним шрифтом
«...організація ставить за мету вирішення чотирьох головних завдань: ознайомлення широких кіл української громадськості з Декларацією прав людини; сприяння виконанню статей заключного Акта з питань безпеки й співробітництва в Європі; домагання того, щоби на всіх міжнародних нарадах... Україну як суверенну європейську державу й члена ООН було представлено окремою делегацією; акредитування в Україні представників зарубіжної преси»,
1. Яка організація ставила перед собою завдання, зазначені в документі?
А) Українська робітничо-селянська спілка
Б) Українська гельсінська група
В) Народний рух України
Г) Українська головна визвольна рада
2. Діяльність організації засвідчувала
А) розвиток дисидентського руху.
Б) загострення проблеми дефіциту.
В) започаткування «хрущовських реформ».
Г) розгортання нової хвилі процесу реабілітації.
3. Хто з осіб, зображених на фото, був одним із засновників цієї організації? (Правильна відьповідь Г)
Стан економіки
Після відставки Микити Хрущова було ліквідовано ради народного господарства (раднаргоспи), що відновило вертикальну систему управління (управління через декілька рівнів) економікою. У другій половині 1960-х рр. були проведені «реформи О. Косигіна»:
передбачали розширення господарської самостійності підприємств;
робітники мали отримувати надбавки за надпланову продукцію;
збільшено капіталовкладення в сільське господарство (частка промисловості, що працювала на споживчий ринок, становила 29 %).
Восьма п'ятирічка (1966–1970 рр.) принесла значний успіх, але після неї розпочався період «застою». Характерні ознаки періоду «застою»:
зростання дефіциту товарів широкого вжитку, поява нового явища — черги;
розкрадання державного майна на робочих місцях;
поширення корупції, умисного спотворення керівними особами звітних даних.
Дошка пошани
Не проходьте повз! Сидоров прогульник!
— Що з того, що ми з тобою на різних дошках, усе одно зарплати однакові.
Наведена карикатура акцентує на одній із характерних вад радянської моделі економіки. Партійно-радянське керівництво намагaлося подолати цю ваду здійсненням «реформи О. Косигіна».
Карикатура фокусує увагу на умисному спотворенні (підробленні) посадовими особами звітних даних у 1970-х – 1980-х років.
Ні екстремізму! Ні конфронтації! Немає ковбаси! Немає житла! Немає мила! Немає щастя в житті! Ні війні! Ні насиллю!
Карикатура, що зображує проблеми радянської кризи в період «застою»
– Скажіть, ви останній?
Карикатура, що акцентує на дефіциті товарів широкого вжитку
Карикатура фокусує увагу на умисному спотворенні (підробленні) посадовими особами звітних даних у 1970-х – 1980-х років.
Явище радянської дійсності другої половини 1960-х – 1980-х рр., що відображено на карикатурі, ілюструє розкрадання державного майна на робочих місцях
Освіта
Характерні ознаки розвитку освіти УРСР у середині 1960 – на початку 1980-х рр.:
русифікація освіти;
завершення переходу до обов’язкової загальної середньої освіти.
Наука
Микола Амосов — видатний український радянський лікар.
Олег Антонов — український радянський літакобудівельник.
Монета з нумізматичної серії «Світила медицини»
Монета з нумізматичної серії «Творці крилатих машин»
Культура
Леонід Биков та Сергій Параджанов — видатні діячі кіномистецтва.
Іван Миколайчук — український актор, відомий діяч поетичного кіно.
Володимир Івасюк — один з творців української естрадної музики, автор 107 пісень, 53 інструментальних творів, автор найкращих пісень року в СРСР — «Червона рута» (1971 р.) та «Водограй» (1972 р.).
Марія Примаченко — українська народна художниця в стилі «Українське наївне мистецтво», авторка картини «Гороховий звір» — 1971 р.
Монета нумізматичної колекції «Українське наївне мистецтво»
Картина Марії Приймаченко «Гороховий звір» — 1971 рік
Монета з нумізматичної серії «Українське поетичне кіно»
Іван Миколайчук
Сергій Параджанов
Історичні документи
Україна в період загострення кризи радянської системи (середина 1960-х – початок 1980-х рр.)
«Протягом останніх кількох років у СРСР проводяться політичні репресії над молодими людьми із середовища творчої та наукової інтелігенції... В Україні... симптоми сталінізму виявляються ще виразніше і брутальніше...»
«...У СРСР побудовано розвинене соціалістичне суспільство. На цьому етапі... все повніше розкриваються... переваги соціалістичного способу життя... Це суспільство зрілих соціалістичних суспільних відносин, у якому... склалася нова історична спільність — радянський народ...»
«зближення та злиття націй у “нову історичну спільноту — радянський народ”...»
Дані з документа, що підтверджують деформованість структури економіки
«У республіці, на яку припадало 2,6 % території СРСР, було побудовано майже 40 % атомних енергоблоків, продукувалося близько 40 % усієї радянської сталі, 34 % вугілля, 51 % чавуну. ...частка промисловості, що працювала на споживчий ринок, становила 29 %, тоді як у розвинених країнах цей показник сягав 50–60 % і більше»
Хронологія
1965 р. — перша хвиля масових затримань діячів антирежимного руху.
1968 р. — Іван Дзюба опублікував книгу «Інтернаціоналізм чи русифікація?».
1970–1972 рр. — видання самвидавного «Українського вісника».
1972 р. — друга хвиля масових затримань діячів антирежимного руху.
1976 р. — утворення Української громадської групи сприяння виконанню Гельсінських угод (УГТ).
Subjectzno
Page updated
Google Sites
Report abuse