Радянізація — насильницьке насадження на певній території норм економічного, суспільно-політичного та культурного життя, що було характерним для тоталітарного Радянського Союзу. 

План «Барбаросса» — кодова назва плану блискавичної війни Третього Рейху проти СРСР. План «Барбаросса» передбачав швидкоплинну військову кампанію з повним розгромом Червоної Армії та захопленням європейської частини СРСР по лінії Волга — Архангельськ (т. зв. лінія А—А). Незважаючи на початковий успіх німецьких військ, завершити операцію у встановлені терміни Вермахту не вдалось, війна переросла в широкомасштабну та довготривалу. 

Та́ктика спа́леної землі́ — метод ведення війни за допомогою знищення всього корисного, того, що може слугувати життєзабезпеченню або існуванню як військ противника, так і цивільного населення на території, яку може бути зайнято противником. До цього відносять знищення запасів харчових продуктів та врожаю, забруднення або отруєння джерел питної води, знищення інфраструктури — шляхів та засобів транспорту, техніки, будівель та житла, іноді навіть цілих міст. 

Новий порядок — політичний режим, який Третій Рейх хотів встановити на окупованих територіях. Встановлення Нового порядку почалося задовго до початку Другої світової війни, але було публічно проголошено Адольфом Гітлером у 1941 році. Окрім всього, Новий порядок передбачав створення пангерманської держави, яка базувалася на націонал-соціалістичній ідеології, що забезпечило б панування арійської раси, масивну територіальну експансію у Східній Європі, а також проведення плану «Ост».

План «Ост», Генеральний план «Ост» — "таємний" план уряду Третього Рейху з проведення освоєння земель Східної Європи і її німецької колонізації після перемоги над СРСР. Не був затверджений остаточно, від 1943 року його розробку було припинено. 

Голоко́ст у широкому значенні — цілеспрямована політика нацистського режиму на знищення етнічних і соціальних груп у Європі за ознакою їхньої расової, етнічної, національної належності, сексуальної орієнтації або генетичного типу як неповноцінних, шкідливих, у вузькому значенні – геноцид єврейського народу в часи Другої світової війни, внаслідок якого загинуло приблизно 6 мільйонів євреїв, Нацистською Німеччиною та її колабораціоністами протягом 1933–1945 років. 

Остарбайтери (нім. Ostarbeiter — «східні робітники») — німецький термін для означення осіб, які були вивезені гітлерівцями зі східних окупованих територій, переважно з Райхскомісаріата Україна, протягом Другої світової війни на примусові роботи до Німеччини. 

Концентраці́йний та́бір — для військовополонених і цивільних у воєнний час або у країнах з тоталітарним режимом. 

Колабораціоні́зм у широкому сенсі — співпраця населення або громадян держави з ворогом в інтересах ворога-загарбника на шкоду самій державі чи її союзників і участь у переслідуванні патріотів країни, громадянином якої є колаборант. У роки Другої світової війни колабораціонізм був явищем розповсюдженим — і мав місце практично в кожній окупованій країні.

Похідні групи ОУН — були створені ОУН («мельниківцями») та ОУНР («бандерівцями») з метою організації зі свідомих українців на українських землях органів місцевого самоуправління під час Другої світової війни. Організацією Похідних Груп ОУНР та їх керівництвом займався штаб на чолі з В. Куком (псевдо: Коваль, Леміш). Діяльністю ОУН на Наддніпрянщині керував Олег Кандиба (Ольжич). 

Українська народно-революційна армія, спочатку — «Поліська Січ», потім "УПА" — партизанська збройна формація, створена на Поліссі (Північна Україна) влітку 1941 року, в селі Немовичі Сарненського р-ну, що на Рівненщині. Отаманом Тарасом Бульбою було видано перший наказ про початок боротьби і створення повстанської армії. 

Банде́рівці — у вузькому сенсі послідовники лідера українського націоналістичного руху Степана Бандери та його ідеології; у пропаганді РФ та залежних від неї державних утворень — усі прибічники і захисники незалежності України.

Чорнопіджачники (чорна піхота, чорносвитники, піджачники, рос. чернопиджачники) — умовна назва піхотних підрозділів Червоної армії, які формували з цивільного населення окупованих Німеччиною територій після їх повторного захоплення військами СРСР. У бій чорнопіджачників відправляли не підготовленими, без належної амуніції та зброї. Наймасовіше їх використовували у 1943–1944 роках під час форсування Дніпра. 

Депортація — примусове переселення, вигнання чи висилка з постійного місця проживання або з держави окремих осіб чи народів. Застосовується як засіб кримінального чи адміністративного покарання. 

Український визвольний рух — національно-визвольний рух на етнічних українських землях у 1920–1950 роках, який мав за мету поновлення української незалежної держави. 

Вторгнення Червоної армії на територію Західної України, 17 вересня 1939 р.

«Волею всього багатонаціонального радянського народу, за наказом Радянського уряду Червона армія звільнила навіки народ Західної України від влади польських поміщиків і капіталістів...»

Листівка, яку німецькі агітатори розповсюджували серед мешканців міста у вересні 1939 р. 

«Радянські війська в якості союзника Німеччини перейшли кордон і подають німецькому війську руку. Львів повністю оточений. Опір марний!»

Заклик на перших шпальтах львівських газет у 1939 р.  

«Громадяни, пам’ятайте! Неділя, 22 жовтня, — день виборів до Українських Народних Зборів! Усі як один візьмемо участь у виборах депутатів до Українських Народних Зборів!»

Письменник Генріх Манн щодо підписання Німеччиною та Радянським Союзом договору про ненапад

«Один диктаторзрадник побудував усю свою кар’єру на антибільшовизмі. Раптом він робить поворот, і тут таки інший диктатор-зрадник розкриває йому свої обійми! Вони знайшли одне одного, щоб виступити проти цивілізованого світу. Нарешті вдвох...»  

В’язні, про яких ідеться в уривку джерела, потрапляли до тюрем у результаті проведення політики «радянізації»

«Підготовча робота до евакуації та сама евакуація в’язниць у західних областях України розпочалася з 22 червня цього року. У чотирьох тюрмах утримували 5424 в’язні. У перший же день уторгнення німців в СРСР у тюрмах було виконано вироки щодо 108 в’язнів...» 

Акт відновлення Української держави, 30 червня 1941 р.

«Волею українського народу Організація українських націоналістів під проводом Степана Бандери проголошує відновлення Української держави, за яку поклали голови цілі покоління найкращих синів України...»

Документ, що є свідченням проведення радянською владою в роки Другої світової війни заходів з евакуації

«...При вимушеному відході частинам Червоної армії забирати рухомий залізничний склад, не залишаючи ворогові жодного потяга, жодного вагона, ні кілограма хліба, ні літра пального. Колгоспники повинні рятувати худобу, хліб здавати на збереження державним органам для вивезення його в тилові райони...»

Евакуація в'язниць радянською владою

«Підготовча робота до евакуації та сама евакуація в’язниць розпочалася з 22 червня цього року. У чотирьох в’язницях утримувалося 5424 в’язні. У перший же день уторгнення німців у СРСР у в’язницях було виконано вироки щодо 108 в’язнів...»

Депортація українців та білорусів у Німеччину для примусової роботи (про «остарбайтерів»)

«Цей мільйон нам конче потрібен протягом наступних чотирьох місяців. Від 15 березня ми встановили щоденні норми вивезення робітників до Райху: з генерального комісаріату “Білорусі” — 500 осіб, з райхскомісаріату “Україна” — 1 000 осіб... Від 1 квітня цього року щоденна квота має бути подвоєна...»

Ситуація в рейхскомісаріаті «Україна»

«У межах українсько-білоруських земель, які включено до складу генерального округу “Житомир”, станом на кінець 1941 – початок 1942 рр. проживало 3 млн 27 тис. осіб. На початку 1943 р. чисельність мешканців округу, попри збільшення його площі від 59 056 км² до більше ніж 64 800 км², зменшилася до 2 млн 916 тис. осіб»

Ймовірна клятва Романа Шухевича

«Я, воїн Української повстанської армії, узявши в руки зброю, урочисто клянуся своєю честю й совістю перед Великим Народом Українським... боротися за повне визволення всіх українських земель та українського народу від загарбників і здобути Українську Самостійну Соборну Державу...» 

Позиція проводу ОУН (Б) у зверненні до українського народу в роки Другої світової війни 

«Український народ не хоче й не буде своєю кров’ю рятувати Німеччину. Якщо Німеччина стоїть сьогодні перед смертельною небезпекою зі Сходу, то це наслідки дикунської політики німецького імперіалізму серед поневолених народів Сходу... Ми боремося за Українську державу, а не за чужий імперіалізм. Ми мусимо берегти наші сили, бо ми впевнені, що війна у своїй кінцевій фазі надасть нам державу...» 

Битва за Дніпро, серпень – грудень 1943 р. 

«Під безперервним вогнем артилерії та ударами німецької авіації війська змушені були проводити переправу... часто переправлялися через Дніпро без танків і важкої артилерії. Під вогнем ворога воїни пливли на правий берег хто як міг: тримаючись за дошки, плащ-намети, напхані соломою. Тонули тисячами в холодній листопадовій воді...»

Звернення УРСР до Конференції Об'єднаних Націй, 1945 р.

«Уряд Української РСР... вирішив звернутися до Конференції Об'єднаних Націй із заявою, повідомляючи про своє бажання приєднатися до загальної організації Безпеки як одна з держав-засновниць, а також узяти участь у Конференції Об'єднаних Націй у Сан-Франциско...»